«Колишніх шпигунів не буває», – йдеться у відомій приказці. Саме вона відразу спала мені на думку, коли я дізнався про те, що В’ячеслав Піховшек почав працювати на Віктора Медведчука й Андрія Портнова на телеканалі «NewsOne». Піховшек відповідатиме за редакційну політику каналу, що його нещодавно придбав Медведчук, зробивши його у такий спосіб джерелом російського впливу й інструментом російської м’якої сили в Україні.

Я познайомився з Піховшеком наприкінці 1980-х років, коли обіймав посаду директора Української пресової агенції (УПА) в Лондоні. Зважаючи на великий обсяг інформації про події та самвидав, ми вирішили відкрити підрозділи УПА в Києві, Москві й Варшаві. З цих трьох підрозділів варшавський на чолі з Романом Криком було організовано найкраще.

УПА отримувала фінансування від нью-йоркської дослідницької корпорації «Пролог», яка також фінансувала журнал «Сучасність» і публікацію книг. Моє дослідження історії співпраці «Прологу» й «Сучасності», яку фінансував уряд США протягом 1952–1991 років, було опубліковано в академічному журналі «Communist and Post-Communist Studies», у вигляді коротшого витягу на «Історичній правді» та ще в одній статті під назвою «Як Лебедь з Піховшеком Союз розвалили. На гроші американської розвідки».
Архіви УПА, яка функціонувала з 1983 до 1991 року, зберігаються в Інституті Гувера Стенфордського університету. Я рекомендую українським журналістам подаватися на стипендію, аби дослідити їх.

У київському офісі УПА також працювали чудові люди, які використали цей досвід як стартовий майданчик для кар’єрного зростання у сфері журналістики й політики. Однак його очолював Піховшек, про якого ми не знали, що він був інформатором КДБ, коли наймали його. Піховшек передавав до КДБ інформацію про мене, яку, безперечно, використали, аби заборонити мені в’їзд на територію СРСР. Одного разу у квітні 1990 року я намагався потрапити до Москви, однак мені відмовили у в’їзді та депортували до Польщі. Туристична агенція, яка допомогла мені отримати візу й організувала мою поїздку, втратила свій бізнес після того, як на неї поскаржилося посольство СРСР.

Цікаво, що під час Євромайдану я вдруге опинився в «чорному списку» осіб, яким було заборонено в’їзд на територію України, складеному Партією регіонів для СБУ. Олег Царьов, один із найбільш одіозних членів Партії регіонів, склав список діячів із західних держав і Грузії, яких слід було оголосити персонами нон ґрата. Після революції Царьов став запеклим прихильником і «спікером» проекту Володимира Путіна «Новоросія», і з червня 2014 р. його розшукує українська поліція й СБУ. За місяць до того ЄС включив його до списку осіб, на яких було накладено санкції. Того ж року США наклали санкції на Медведчука, «оскільки він надавав матеріальну допомогу, спонсорство або фінансову, матеріальну або технологічну підтримку Януковичу».

Коли Піховшек працював у київському офісі УПА, він часто відлучався на довгий період часу, і його колеги не могли зрозуміти, куди він дівався. Сьогодні вже очевидно, що він зустрічався зі своїми опікунами з КДБ та надавав їм цікаву інформацію про наші контакти з дисидентами, опозиційними лідерами та культурною інтелігенцією.

Коли СРСР перебував у стані розпаду протягом серпня–грудня 1991 року, Піховшек зникав особливо часто. Очевидно, він разом зі своїми опікунами з КДБ намагався вгамувати свій біль за чаркою горілки.

У київських архівах колишнього КДБ про Піховшека немає жодних документів. Це й не дивно, адже КДБ видало інструкції №00150 і (згідно з інформацією московського «Меморіалу») №00111 про знищення всіх документів, пов’язаних з інформаторами.

Однак після закриття київського офісу УПА Піховшек зумів стати керівником першого українського аналітичного центру – Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД). УНЦПД було засновано в 1991 році завдяки грошам Національного фонду на підтримку демократії (National Endowment for Democracy), і він продовжує функціонувати й нині.

Після УНЦПД Піховшек став учасником проекту, спрямованого на підтримку незалежних профспілок, що його фінансував очолюваний Адріаном Каратницьким міжнародний відділ Американської федерації праці — Конгресу виробничих профспілок (American Federation of Labor and Congress of Industrial Organizations). Це, вочевидь, давало розвідці ціннішу інсайдерську інформацію, ніж аналітичні дослідження УНЦПД.

Я не знаю, як довго тривав проект незалежних профспілок. Навряд чи колишній КДБ (після 1992 року – ФСБ) передав своїх агентів СБУ. Інфільтрація неурядових організацій, аналітичних центрів і ЗМІ, яку Піховшек здійснював для КДБ у часи СРСР, продовжилася для ФСБ після здобуття Україною незалежності. Він продовжив працювати на своїх колишніх керівників із Москви, які зі свого боку зберегли контроль над агентами в Києві після розпаду СРСР.

Наприкінці 1990-х років Піховшек знову почав шукати роботу, і саме тоді почалася його кар’єра як «журналіста» на «1+1». Його радянський спосіб мислення став у пригоді для української влади в її нападках на опозиційні сили як маріонеток Заходу, що отримують звідти фінансування, та зображенні Віктора Ющенка «божевільним націоналістом» і «фашистом».

Піховшек найняв інших псевдожурналістів, таких як Дмитро Корчинський, аби вони виконували роль «кілерів» під час телевізійних ток-шоу. Корчинський зі свого боку покинув УНА-УНСО, аби створити проросійську партію «Братство» (вона разом із Прогресивною соціалістичною партією була членом Євразійського інтернаціоналу Олександра Дугіна). УНА-УНСО завжди була незвичайною націоналістичною партією, зважаючи на її євразійську орієнтацію. На початку 1990-х років представники УНА-УНСО воювали разом із придністровськими проросійськими сепаратистами та закликали до створення східнослов’янської імперії зі столицею в Києві.

Відданість Піховшека Росії як сучасній реінкарнації СРСР, КДБ і Путіну стає очевидною з його довгої і віроломної кар’єри, починаючи з кінця 1980-х років. Тепер, коли він працює на Медведчука, чия донька є похресницею Путіна, на каналі «NewsOne», ця відданість знову проявляє себе у всій красі.
У 1980-х роках Піховшек працював на КДБ, а в 1990-х роках – на ФСБ.

СБУ напевне має багато інформації про його діяльність. Сьогодні, як і Медведчук, він підтримує російську військову агресію проти України. Лишається тільки здогадуватися, чому цю інформацію не використовують, аби притягнути Піховшека до кримінальної відповідальності як агента іноземної держави. Здатність російських агентів впливу, як Піховшек, вільно діяти в Україні, полягає в тому, чому парламент має прийняти закон про іноземних агентів, який моделюється законом ФАРА в США.

 Taras Kuzio

Читайте аналитику и блоги прямо у себя в Мессенджере или Фейсбуке