В часи журналістської юності я, зокрема, вела й російський напрямок, працювала на всіх парламентських-президентських виборах в РФ.

У березні 2000-го мене з оператором, єдиних з українських ЗМІ, акредитували на голосування Путіна під час президентських виборів, яке проходило в якомусь НДІ. Він прийшов на дільницю з тодішньою дружиною і родиною Чубайсів, а я ще й задала питання його дружині. Щось банальне, на кшталт – чи хвилюєтеся перед тим, як увійти в статус першої леді, та чим цей ранок в родині відрізнявся від інших сніданків-збиранків. Усі українські телегрупи тоді жили в готелі «Росія»: тільки там можна було переганяти з важких бетакамних касет. І ми з оператором Володею Якименко чесно поділилися нашим ексклюзивним відео з Плюсами, Новим і СТБ. Інтер мене за це навіть не вбив.

Але це я до чого. Тоді в українських новинах обов’язково і щодня було кілька сюжетів про РФ. Ми знали всіх їх топ-політиків, полювали на їх коментарі й інтерв’ю на різних міжнародних подіях, пам’ятали всіх їх міністрів і губернаторів, знали спікерів і глав комітетів Держдуми. Вибори і політичне життя в Україні йшло за московськими лекалами. З невеличким відставанням у часі ми просто калькували їхні події, їхні результати виборів і політичні тренди.

Величезне щастя, що тепер цього немає. Ми дійсно відірвалися від запорєбріка. І питання не лише в тому, що там вбиті всі основи демократії та немає більше парламенту і уряду, а лише Путін і Кремль, тому немає жодного сенсу знати, хто там міністри та спікер. Це не має жодного значення, бо всі вони призначені в одну хвилину та можуть бути зняті однією людиною.
Ключове інше – нам більше це не цікаво і не потрібно. Україна нарешті живе своїм політичним порядком денним. Політики, експерти, журналісти не знають імен і облич російської політичної ватаги. А прості українці нарешті забувають всіх цих кіркоровобаскових. І з фанатизмом слухають свого Винника чи кого там ще.

Натомість я була здивована, що вульгарна путінська пропагандистка знає всіх українських депутатів в ПАРЄ в обличчя, на ім’я та по-батькові. Кажуть, що ми там енний день – головні герої їх гебельсТБ. У Росії три дні поспіль транслюють український гімн. Та й взагалі гебельсТБ розповідає тільки про Україну. А що їм ще показувати – слів свого гімну вони не знають.

І це насправді хороші новини. Ми точно можемо прожити без РФ. І прагнемо одного – щоб Кремль відчепився від України. Росія без України не може, бо це крах її імперських амбіцій, повний програш зовнішньої політики, вбивство ключового міфу про «адін народ».

Ми на правильному шляху. І Україну Росія вже програла. Безповоротно.

Ірина Геращенко

Читайте аналитику и блоги прямо у себя в Мессенджере или Фейсбуке