Arnold J. Toynbee on Ukraine in WWI, або До історії 100-літньої війни.

Продовжую рубрику «на допомогу викладачеві»: недавно постила тут заборонені в СРСР статті Маркса про Росію, а тепер час на статтю Тойнбі про Україну — 1916 р., розпал Першої світової, дуже раджу, прекрасне духопідйомне чтиво!

Цікаво спостерігати, як доглибно відрізняється британський імперіалізм від російського: Тойнбі щиро дивується, чому росіяни («Петроград») такі дурні, що затялися будь-що-будь злити «українців з московитами» в один народ?

Ясно ж, що цього вже не відбудеться «за жодних умов» («on any terms out of question»), «кожна сторона наполягатиме на своїй окремій індивідуальності до кінця історії» (till the end of history, (с)).

То що — дати Україні незалежність? Неможливо — постраждають «промислові зв’язки» (читай — британські інтереси, мані-мані-мані…). То чому б, — розсудливо пропонує Арнольд наш Джозеф, джентльмен у казна-котрому коліні й дитя найстарішої в світі парламентської культури, — «нарешті не дати Україні об’єднатися, передавши після війни Східну Галичину від Австрії до Росії, але за умови, що ті національні права, які мали галицькі українці під Австрією, будуть поширені на всі українські провінції в складі Російської імперії?» (с) І вовки, і кози, і капуста — і Росія, й Україна, й Антанта — всі ж будуть ситі й цілі (о наївний!)), а головне, німцям українську карту буде вибито з рук (многахадовочка!)), — якщо ж укр. питання лишити нерозв’язаним, то від цього «однаково постраждаємо ми, і ціла Європа разом з нами» (с) (отут як у воду дивився!)

З цього одного тексту, при бажанні, можна зрозуміти, чому англосакси змогли заволодіти світом. І чому росіяни ніколи цього не зможуть — хоч як розпачливо трясуть нині газовими гаманцями й косплеять британський концепт «всесвітньої (російсько-)мовної імперії».

(Подібна свиня на коня, тільки шерсть не така)

Оксана Забужко

Читайте аналитику и блоги прямо у себя в Мессенджере или Фейсбуке