Знову бачимо заголовки на кшталт “Денисова хоче пояснень в Мін’юсту по справі Сенцова та Кольченка”.

Складається таке враження, що хтось умисно перекладає відповідальність за звільнення українців із російських в’язниць на українську сторону. Вже і РФ “не проти” обміняти (не звільнити негайно без всіляких умов, а саме обміняти, як військовополонених!) Сенцова на Вишинського. Раптом за 4 роки, вони “не проти”. Вже неодноразово бачив версії, що нібито СБУ спеціально Вишинського накрили заради звільнення Сенцова. Мовляв, щоб не допустити його смерті від голодування в російській в’язниці.

Ніби й логічно, але, на мій погляд, непереконливо. Навряд поспішали би, ризикуючи допустити серйозних помилок при розкритті цілої мережі. Тому вважаю, що взяття Вишинського не обумовлене голодуванням Сенцова. А от у тому, що починають тиск заради обміну Вишинського на Сенцова, – сумнівів в мене немає. Ми пам’ятаємо твіт в.о. МОЗ Супрун, перформанс під АП з розбитими стільцями та істерію в засобах масової комунікації.

А тут вже виникає наступна дилема: якщо Вишинський цінний для Кремля (а цінний він може бути лише у разі володіння ним інформацією корисною для України/наших спецслужб), тобто цінність в тому, що він потенційно може розказати, то виходить, що він цінний і для української сторони. Тому він втратить цінність після:

  • надання по максимуму усієї корисної інформації;
  • розкриття справи та засудження його, тобто коли йому вже призначать покарання.

Бо після нього він навряд чимось поділиться. Тому цілком логічно, що росіяни хочуть його витягти якомога швидше. Ну, і ще вони хотіли би знати – що українській стороні вже відомо від самого Вишинського.

Тому тут питання якраз в тому, якщо він досі цінний для України як носій інформації, яка нам може бути корисна задля протидії ворожій діяльності всередині країни (а це, знову ж таки, життя наших громадян та ризик існуванню державності), то чи варто його стрімголов міняти на одного Сенцова. Якщо хтось хоче мені розказати про безцінність людського життя, то відсилаю до дилеми вагонеток. Якщо хтось мені хоче закинути, що я проти звільнення Сенцова з російського полону, то тут питання так взагалі не стоїть: витягувати його чи не витягувати? Однозначно витягувати! Але чи потрібно це робити стрімголов і за будь-яку ціну? Чи готові ми поступитися життями інших українців чи взагалі ризикувати Україною у разі його звільнення за будь-яку ціну, коли цього можна уникнути?

Але саме головне тут нав’язування нам (Україні, українській владі та персонально кожному українцю за те, що “зробив замало”) відповідальності за можливий трагічний фінал його голодування. Це все одно що звинувачувати Україну за те, що росіяни збили Boeing МН17. Не ми його вбиваємо. Якщо він веде голодування добровільно заради звільнення УСІХ українців-політв’язнів РФ, то він не має приставляти цим ніж до нашого горла. Не наша вина, якщо його росіяни не звільнять, і він помре. Якщо вірити тому, що голодування було його рішенням, його вибором, його засобом тиску на Кремль, то чому ми маємо цей тиск послаблювати, підігруючи Кремлю?

Вина за його можливу смерть буде повністю на тих, хто його незаконно ув’язнив. В цьому сама суть голодування.

Микола Ткаченко

Читайте аналитику и блоги прямо у себя в Мессенджере или Телеграмме