Рішення Сполучених Штатів вийти з договору про дружбу між Америкою і Іраном, стало швидкою реакцією на вердикт Міжнародного суду ООН, який зобов’язав США вивести з-під санкцій проти Ірану гуманітарну допомогу, продовольство, медикаменти і запчастини, пов’язані з безпекою в цивільній авіації.

Розірвання договору про дружбу між Сполученими Штатами і Іраном, котрий був підписаний з шахом в 1955 році, означає, що взаємини між Вашингтоном і Тегераном переходять в іншу фазу. І хоча дивно, що ні Америка, ні Іран не розірвали його після Ісламської революції в Ірані в 1979 році і скинення з престолу шаха Мохаммеда Реза Пехлеві.

Так само не зрозуміло, чому США не розірвали договір з одним із головних державних спонсорів тероризму, другим після Росії, коли, з 4 листопада 1979 до 20 січня 1981 року, в Ірані були захоплені в заручники співробітники американського посольства, і криза з заручниками тривала 444 дні.

Усе це дуже нагадує ситуацію, якби хтось, образно кажучи, вирішив відкопати труп для того, щоб після цього його публічно розстріляти. Адже хоча де-юре договір не було розірвано, але де-факто він вже давно не працював.

Але якщо США починають відмовлятися від договорів з Іраном, то це може спровокувати режим мулл вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і приєднатися до Індії, Ізраїлю і Пакистану, які його не підписали.

Звісно, що це рішення президента США Дональда Трампа можна розглядати в контексті проміжних виборів до Конгресу, котрі мають відбутися у листопаді. Проте це ще може означати, що Америка готова покарати Іран за його військові авантюри в Сирії і зближення з Росію, яка перекинула свою гібридну війну і на Близький Схід.

У такому разі Вашингтон не буде терпіти далі втручання Тегерану у внутрішні справи сирійців, а це може принести Ірану багато проблем не тільки у військовій сфері.

З іншого боку, вихід США з договорів саме тепер здатен зіграти на руку Кремлю, оскільки їх наявність могла стримувати більше зближення Тегерану з Москвою. А після рішення президента Трампа, цей фактор стримування усунений.

Водночас воно, як і рішення США відмовитися від ядерного договору з Іраном, не здатне призупинити просування Тегерану до ядерної зброї. А її отримання Іраном може підштовхнути і інші країни Близького Сходу до реалізації власних ядерних програм. В першу чергу, Єгипет і Саудівську Аравію.

Таким чином, ланцюгова реакція доміно спровокує й інші держави отримати й собі статус ядерних. І тоді лише питання часу, скільком країнам потрібно буде обзавестися ядерною зброєю, аби система ядерного стримування перестала працювати, а ядерна війна стала неминучою.

Очевидно, що у Вашингтоні розчарувалися в наслідках дипломатичних спроб ядерного стримування Тегерану, і саме з цього розчарування може піти відлік пошуку нових підходів мотивації до денуклеаризації Ірану та подібних йому шукачів «мирної» ядерної зброї.

Іранська ісламістська влада не готова відмовитися від свого прагнення мати «ядерний стримувач» проти, як вони вважають, американської та ізраїльської агресії, і тому лише питання часу, коли саме вони матимуть його.

Іранські лідери вже давно зробили свій вибір фінансуючи тероризм, закликаючи до знищення Ізраїлю і культивуючи в суспільстві ненависть до Америки. Проте будь-які серйозні фінансові та нафтові санкції проти Ірану залежать від підтримки Європейського Союзу, якої США нині не мають.

Тому черговий виток загострення стосунків між американцями і іранцями здатен спрацювати на користь Москви. Котра, використовуючи протиріччя в підходах до іранського питання між ЄС і США, не упустить можливості скористатися цим для спроб послабити євроатлантичну солідарність.

І хоча Іран наголошує на тому, що санкції США проти нього є незаконними і жорстокими, але чи законним є сам ісламістський режим в Ірані? Коли ісламісти після захоплення влади переслідували, тероризували, ув’язнювали, катували і масово вбивали сотні тисяч невинних іранців та політичних дисидентів. А жінок переслідували за відмову від мусульманського одягу.

Не говорячи вже про те, що Тегеран фінансує терористичні угрупування типу ліванської «Хезболли» і палестинського ХАМАСу. Але не дивлячись на це деякі лідери в Європі критикують президента Трампа за його підходи до Ірану, а не мулл і їхнє безмежів’я.

Ліберальні підходи частини європейського політичного істеблішменту до ісламістської диктатури в Ірані, є неповагою до тих, хто загинув захищаючи цінності західної цивілізації і військового персоналу, який все ще бореться з іранськими ставлениками в Сирії, Іраку та Афганістані.

І якщо Іран не зупинити, то всі терористичні методи відпрацьовані на своїх громадянах, він зможе перенести на весь регіон. Тоді вже навряд чи можна буде говорити взагалі про будь-яку перспективу миру на Близькому Сході.

Виглядає на те, що в приступі нестримної демонстрації гуманності до тоталітарних ісламістів, котрі керують Іраном, недалекоглядні європейські політики готові зробити все, щоб вони продовжували свої жорстокі експерименти над іранським народом.

І коли вони заперечують проти санкцій щодо режиму який тероризує власне населення і поширює терор по всьому світу, то мали б подумати про те, які можливості він матиме для розширення своєї діяльності, якщо володітиме ядерною зброєю.

Рішення Міжнародного суду ООН підтверджує той факт, що Іран має право на гуманітарну допомогу. Але в чому полягає це право? Адже ця країна багата на нафту і є членом Організації країн-експортерів нафти (OPEC), яка вирішує, скільки її виробляти і постачати решті світу та контролює ціни. Від чого насправді страждають країни третього світу, відчуваючи брак нафтопродуктів, коли ціни штучно завишаються.

Іран не відчував жодного дефіциту надходження нафтодоларів, якби не його експансіоністська політика і бажання домінувати на Близькому Сході. Тому благодійність потрібно реалізовувати в себе вдома, віддаючи надходження від продажу нафти на покращення життя своїх громадян, а не на ядерні устремління. Бо якщо Іран може витрачати мільярди на підтримку ісламського тероризму та ядерну зброю, то він не потребує гуманітарної допомоги.

Рішення Міжнародного суду виглядає дивним на фоні того, що то й же самий Міжнародний суд чомусь не вказав Китаю, що він незаконно будує штучні острови у Південно-Китайському морі за межами своїх кордонів в міжнародних водах. Так само Міжнародний суд жодним чином не відреагував на незаконну анексію Росією українського Криму та окупацію третини українського Донбасу. Як і на незаконне втручання Москви у громадянську війну в Сирії.

Можна припустити, що Тегеран ще й тому згадав про цей договір про дружбу з США, що його союзнику Москві потрібен прецедент, коли американці відмовляться виконувати рішення Міжнародного суду. Оскільки рано чи пізно Україна подасть до нього позов щодо відшкодування Росією збитків і втрат від гібридної війни проти неї і виплати репарації. У такому разі Кремль здатен апелювати до того, що, мовляв, Америка не захотіла виконувати рішення Міжнародного суду, тому і ми також не будемо це робити.

Санкції США спрямовані зовсім не на іранський народ, а на тих, хто майже 40 років від його імені займається екстремістською діяльністю на міжнародній арені. Симбіоз влади релігійників, військових і спецслужб призвів до того, що Корпус вартових Ісламської революції володіє в Ірані контрольним пакетом майже всіх підприємств та корпорацій, які отримують значний прибуток.

Міжнародний суд не здатен стримати Іран від фінансування терористичних організацій і створення хаосу по світу. І чомусь міжнародне право є чудовою річчю, якщо між Японією та Новою Зеландією раптом виникне суперечка щодо цін на баранину. Проте, коли мова йде про режим мулл, то щодо них починають діяти зовсім інші закони.

Адже тоді цей суд мав би зобов’язати Тегеран вийти з війни в Сирії. Оскільки виникає дивна ситуація, вони можуть дозволити собі оплачувати запуски ракет, платити за витратне військове втручання і багаторічне ведення війни, але інші мусять турбуватися про те, що Іран не спроможний прогодувати своє населення.

Іран має гроші на ядерний розвиток та іноземний авантюризм, то чому йому потрібна гуманітарна допомога? Будь-яка країна, яка отримує таку допомогу, повинна спочатку продемонструвати, що вона витрачає наявні гроші на турботу про власних людей, а не на інші цілі. Знаючи минулу історію Ірану, можна гарантувати, що будь-яка гуманітарна допомога ніколи не дійде до пересічних іранців, яким це дійсно потрібно.

Тегеран хоче отримати контроль над близькосхідним регіоном, стати впливовим гравцем на світовій політичній шахівниці, отримувати ядерну зброю і в той же час, щоб усі його геополітичні авантюри оплачував хтось інший.

Зміна влади в Ірані може відбутися тільки зсередини. Вже зараз більшість населення в цій країні становить молодь, яка не хоче продовження життя за ісламістськими законами, але режим поки що тримається завдяки жорстокості спецслужб і армії. І США зовсім не зобов’язані надавати допомогу своєму противнику, щоб цим продовжити страждання іранського народу.

Водночас, подібне рішення Міжнародного суду ООН вкотре ставить питання про необхідність реформування Організації Об’єднаних Націй, котра стала об’єднанням людей лівих поглядів і в своїх діях дотримується регресивної та ретроспективної програми.

В ООН стверджують, що заохочують захищати права людини, але в дійсності вони майже нічого для цього не роблять. Вони захищають права іранських мулл, але нічого не зробили конкретного, щоб зупинити війну Росії з Україною. Вони говорять про захист бідних, але дозволяють мільйонам африканців жити в голоді просто тому, що ООН не спромоглася добитися використання в Африці сучасних сільськогосподарських технологій і отримання водних ресурсів в контексті глобальної зміни клімату.

Тим часом розірвання договору між США і Іраном, у відповідь на рішення міжнародного суду, зводить відносини між США і Іраном до нового мінімуму. На розрядці між ними, котру було започатковано в часи екс-президента Барака Омами, поставлено останню крапку.

Бо як заявив державний секретар США Майк Помпео, Іран «зловживає» Міжнародним судом ООН. Сполучені Штати мають право відновити санкції щодо Тегерану через загрозу, яку представляє для Америки іранська політика.

Віктор Каспрук

Читайте аналитику и блоги прямо у себя в Мессенджере или Фейсбуке