Акції протесту будуть тільки посилюватися, — блогер

На протести влада відповіла серією інтерв‘ю та промов. Нас запевняють, що нічого особливого не відбулося. Просто перемовник в Тристоронній контактній групі в Мінську Леонід Кучма надіслав представнику ОБСЄ Мартіну Сайдіку листа

Аналогічні листи підписали представники окупаційних адміністрацій. Ось і вся «формула Штайнмайєра»

Що же стосується розведення військ в Золотому та Петрівці-Богданівки, то голова Верховної Ради Дмитро Разумков запевнив, що ніхто не збирається кидати українських громадян на призволяще. Безпека, за його словами, буде зберігатися за рахунок Національної гвардії та правоохоронців, пише Лариса Волошина для Еспресо. — Можна тільки вітати спроби влади налагодити комунікацію з активними громадянами. Але тут постає питання: чи дійсно має місце відверте роз‘ясненням ситуації? Чи не заколисують народ допоки не стане пізно. Так про що говорять нам владці? А головне, про що вони мовчать?

Розмови про поліцейські сили, які мають замінити військових можна було би сприйняти за гарантію безпеки, якби не один момент. Українські поліцейські будуть патрулювати тільки ту територію, яку сьогодні контролює ЗСУ. А, хто вийде «на чергування» з тієї сторони? «Народна міліція»? А хто це, чим вони будуть озброєні, а головне, ким контрольовані? Ніхто ж не говорить про механізми, які б унеможливили протистояння українських поліцейських з тими самими бойовиками, тільки перевдягненими. В Хорватії, до прикладу, поліцейські патрулі були спільними — один хорват, один серб і один американський військовий. Ми часто чуємо, що треба іти на поступки, щоб не гинули українські військові.

Але, хіба українські поліцейські — не люди? Хто забезпечить їхню безпеку, коли вони носом до носа стикнуться з російськими «міліціянтами»? Довгий час Україна домагалася введення миротворчих сил ООН та запровадження поліцейської місії ОБСЄ. Першим мали б передаватися військові позиції, а на других покладалася правоохоронна функція на всій непідконтрольній території. Хто і коли зняв цю вимогу? А головне, навіщо? Все це виглядає, як одностороннє відведення українських військ та перекладання відповідальності на плечі озброєних пістолями поліціянтів. Відкритим також залишається питання про спроможність поліцейських зупиняти наступ, якщо російська армія рушить уперед.

Що ж стосується міжнародного аспекту, то тут ситуація ще більш заплутана. Глава Комітету з міжнародних відносин Богдан Яременко розповів, що лист Леоніда Кучми Мартіну Сайдику, яким було погоджено «формулу Штайнмайєра», не є зобов’язуючим. Але одразу ж, майже в тому ж реченні додається, що Україна «без певних наслідків не зможе відмовитися від своїх слів». За словами нардепа, «формула» має стати частиною українського законодавства. Інакше — і тут Яременко знову суперечить сам собі — «це матиме наслідки не тільки у вигляді реакції Росії та продовження війни, а викличе і реакцію Заходу», — каже він. То що ж це за лист такий, який одночасно ні до чого не зобов‘язує і внаслідок якого має бути змінене законодавство, щоб не наражати Україну на негативну реакцію західних партнерів? Явні протиріччя в одному ж тому інтерв‘ю наводять на думку про маніпуляцію і намагання приховати правду.

Пам’ятаєте, як президент Зеленський проанонсував, що існуючий Закон про особливості врядування ОРДЛО буде змінено на якійсь новий. Про це ж говорить і пан Яременко. Але з його слів виходить, що мова іде про закон «Про особливий статус». Особливості самоврядування на певних територіях та особливий статус цих територій — це ж не одне й те саме. І тут хотілося б уточнити. Якщо ми говоримо про те, що в унітарній Україні мають з‘явитися землі з особливим статусом, тоді це зміна територіального устрою держави. Причому законом, що прямо заборонено Конституцією. П‘ять років Україна наполягала: «Жодної федералізації, жодних особливих статусів». Чому раптом позиція змінилася? І навіщо тоді влада продовжує стверджувати, що ніяких суттєвих змін не відбувається?

Якщо зміни є, то хотілося б бути впевненими, що всі ці поступки не тільки за для того, щоб президент Зеленський міг поручкатися з Путіним у Парижі під час саміту у Нормандському форматі. Одне тішить. Влада таки згадала про російські танки. Хай і без прив‘язки до планів відвести українські війська з укріплених позицій. «Коли люди кажуть, що не можна йти ні на які компроміси з ворогом, то я хотів би нагадати, що не наші танки стоять під Тамбовом. А російські танки стоять на Донбасі. І в Криму. У таких умовах Росія вважає, що вона в праві диктувати нам якісь обставини», — сказав Яременко. Але, якщо ми визнаємо наявність зброї та військ, то чи не маємо одночасно говорити де саме вони знаходяться? Мінські домовленності передбачають відведення важкого озброєння на 50 км від лінії, яка була затверджена в 2014 році.

Згідно узгоджених всіма сторонами документів, Дебальцево зараз має контролюватися Київом. Тоді чому ми говоримо про «розведення військ» від наявної лінії фронту на 1 км, а не вимагаємо від російської сторони відсунутися на ті кордони, які вже були узгоджені в Мінську в 2014 році? Якщо вже так хочеться виконувати Мінськ, то і розводьте війська на 1 км від лінії 2014 року. Замість цього в ЗМІ вже з‘явилися нові карти, згідно з якими українські військові мають залишити Піски, Авдіївку, та інші политі кров‘ю рубежі. Чи означає це, що Україна погоджується з новою офіційною лінією та відступає від неї ще далі вглиб контрольованої території? Але тоді це здача територій. Ніяк по іншому «забудькуватість» щодо Дебальцевого трактувати не можна.

У зв‘язку з усім вищесказаним, мені згадалася інша формула — формула Маклуена. Герберт Маршалл Маклуен — канадський філософ, філолог, дослідник впливу медіа на аудиторію стверджував: «The Medium is the Message». Буквально це означає, що зміст послання і є його сенсом. До прикладу, якщо коротеньке відео за змістом є рекламним роліком, то його сенсом є реклама, тому що він є знаряддям спонукання до купівлі-продажу якогось товару. В той же час, такий самий за тривалістю ролик, який за змістом — музичний кліп, має геть інший сенс. Форма одна, але щоб зрозуміти, що вона в собі несе, потрібно ретельно дослідити її змістовну частину. Так от, «формула Штайнмаєра» за змістом дуже схожа на Харьківські угоди.

В ній теж міститься малозначуща відкрита частина, яка приховує величезну кількість уточнень та тлумачень. Так само за допомогою підписаної в Харкові знижки на газ, Росія протягла свого часу збільшення численності контингенту в Криму, згоду на перебування на території України співробітників ФСБ та право на переозброєння ЧФ РФ без контролю з боку України. Чим все закінчилося — ми знаємо. Пояснення влади настільки суперечливі, в них стільки питань, які лишаються без відповідей, що їх просто неможливо сприймати без скепсису. Російські інтереси, методи, лекала та методички — ось що українці відчувають та проти чого виходять протестувати. І поки не відбудеться повернення до україноцентричного порядку денного акції протесту будуть тільки посилюватися.